Як стати щасливим у 38 років

В житті завжди треба робити те, чого ти хочеш. Інша справа – зрозуміти, чого ти дійсно бажаєш. Наша буденність наразі настільки насичена і зашторена, що іноді дуже важко зрозуміти не те, що свої справжні бажання, а навіть те, чого ти хочеш на сніданок.

Останні пів року були дуже дивними в моєму житті. З одного боку, у мене була оплачувана робота, яка дозволяла мені робити в житті багато бажаних речей, стосунки, де до мене ставились так, як ніхто раніше, була якась стабільність… З іншого боку, я розумів, що мене щось не влаштовує. Напевно, не так я уявляв своє життя у 38 років, не таким його бачив, не таким відчував. Але довго не міг зрозуміти, що саме треба змінити.

Активна терапія, спілкування з людьми, читання книг з психології та певні події в моєму житті привели до того, що в якийсь момент я звільнився з роботи, залишився без стосунків і без планів на майбутнє. 1 вересня 2023 року я став абсолютно вільною і незалежною від усього людиною. Людиною, яка могла абсолютно автономно будувати маршрут власного життя, не планувати майбутнє і робити тільки те, чого вона хоче. Це сталося вперше у моєму житті. І це було неперевершене відчуття.

1 вересня о 7 ранку я сів за кермо свого улюбленця Jeep Compass Trailhawk, взяв біля метро Житомирська попутників і махнув в сторону Хмельницької області. Напередодні дуже швидко накидав на Google maps точки, в які хочу заїхати і які хочу побачити, взяв кави в МакДональдз й притопив 130 км/г в сторону Хмельницького. Так почалася історія подорожі вільної людини довжиною у три тижні.

Мої два попутники на Blablacar були в військовій формі тому жодних грошей з них, довізши до Хмельницького, я не взяв. Натомість я вирішив пообідати на заправці ОККО і відправитись в перший пункт призначення за моїм маршрутом. Це був Малієвецький водоспад і парк – одне з найчарівніших місць області. Досі пам’ятаю свої відчуття, коли приїхав у маленьке село Маліївці, була тепла погода десь близько 25 градусів, я вийшов з машини в одних шортах і футболці й помандрував пішки десь біля кілометра в сторону штучного водоспаду.

Біля нього в той день зібралося чимало дітей (напевно таким чином їх вчителі вирішили влаштувати свято на 1 вересня), але це ніскільки мені не заважало насолодитися природою. Над водоспадом на верховині розташувався прекрасний парк, який належить до маєтку, де колись (як це багато де у нас заведено) проживали чи зупинялися Потоцькі. На початку повномасштабного вторгнення в цей маєток переїхало багато біженців з різних регіонів, а зараз він виживає коштом мінімальних дотацій від держави й донатів не байдужих людей.

Місцева жіночка-екскурсовод розповіла, що у часи після Другої світової війни у цьому маєтку розташувалася дитяча туберкульозна лікарня, яка проіснувала до 90-х років, а зараз від неї залишились лиш потріскані стіни та прибудови. Тим не менше, на території самого маєтку і парку відчувається дуже позитивна та спокійна енергетика. Так і хочеться поставити стільчик і почитати українську художню літературу.

Їхав звідти я зі спокійною душею. Не тільки тому, що це була перша повноцінна відпустка від усього в моєму житті, а і тому, що вперше вдалося створити навколо себе такі умови, що зовсім не доводилося відволікатися на телефон, мільйон чатів і дзвінки від колег та партнерів. Це було дико і з іншого боку дуже кайфово. Тут я вперше зрозумів, що мені цього дуже бракувало останні років десять і до цього (спокою і тиші) я буду прагнути подальше все життя.

По дорозі до Кам’янця-Подільського, де на мене чекав мій старий товариш Сергій Курдас (який ще на початку великої війни переїхав туди із сім’єю), я заскочив в село Підлісний Мукарів, яке здивувало мене неабиякою пам’яткою архітектури – Костелом Св. Йосифа Обручника. Такі собори важко зустріти навіть у Львівській області, а тут посеред звичайного села з не дуже гарною дорогою облаштувався костел, який би посперечався по красі з багатьма подібними в великих містах нашої прекрасної країни.

В Кам’янець-Подільському я винайняв невеличку кімнату (3х2 метри завдовжки) десь в приватному секторі, кинув там автівку на два дні й намагався багато ходити пішки. Не дивлячись на те, що місто досить маленьке і скелясте, я намотав близько 20 км пішки. В перший же день ми непогано “накидалися” с Сергієм. Напевно так раді були зустріти один одного після довгого часу. Було багато що згадати та чим поділитися. А я порадів тому, що у нього дійсно щаслива і дуже гарна сім’я.

Напевно не варто багато зупинятися на цьому місті моєї тимчасової домівки, скажу лише, що Кам’янець-Подільській завжди асоціювався у мене з якимись дуже теплими спогадами, не дивлячись на те, що мій перший візит сюди у 2019 році закінчився стрибком з банджі-джампінга і подальшим потраплянням на місяць в лікарню, а другий – у часи активної фази повномасштабного вторгнення росії на територію України – у квітні 2022 року. Якщо коротко, сюди варто повертатися знову і знову лише заради тої автентичності та краси, яка тут залишилась від попередніх поколінь.

Далі моя дорога пролягала до першого у моєму житті кемпінгу на самоті. Локацію я обрав для цього дуже легко, тому що місяць до того катався на Бакоті на сапах біля мальовничого пляжу, який мені припав до душі. Вирушив я туди з Кам’янця в неділю зранку, сподіваючись, що з понеділка там взагалі не буде людей (і в цьому я не помилився, але це зіграло зі мною злий жарт).

Підготовка до кемпінгу була, м’яко кажучи, аматорством з моєї сторони. Я планував розкладати задні сидіння в машині й спати безпосередньо на них. Для цього придбав невеличкий надувний матрац. Для того, щоб не було холодно вночі (хоча на той момент температура не падала нижче 12-15 градусів), взяв з собою три ковдри. За подушку мені слугувала іграшкова м’яка машинка з мультфільму Cars від Walt Disney, яку я придбав минулого року в Парижі. В багажнику у мене завжди з собою були два стільчики, парасоля від сонця, запаска (яку я перетворив на стіл для обіду). До того ж взяв із собою мангал, горілку для підігрівання води та всі необхідні інструменти та прилади для харчування та приготування їжі.

На момент мого приїзду на локацію там перебувало достатньо багато людей, але вони залишили мені непогане місце, де я запаркував Jeep і почав розкладати свій невеличкий табір. На вечір 3 вересня я забронював сап для того, щоб ще раз поплавати у місцевих красотах. Погода на той момент була більш-менш задовільна, але хвилі підійматися не маленькі. І якщо дорога в одну сторону по течії ще видалась досить легкою, то назад довелося гребти щосили. В якийсь момент я навіть не витримав, пірнув у воду і плив до табору своїми силами, але пропливши так 10 чи 15 хв і зрозумівши, що я майже стою на місці, повернувся на сап і почав більш активно працювати веслом.

Це були кайфові дві години на відкритій воді в абсолютній тиші й наодинці із самим собою, про які я мріяв дуже довго. Коли ще і в якому місці ти можеш опинитися фактично в ролі Робінзона Крузо, корабель якого зазнав аварії. Навколо тільки хвилі, навколо неземна краса та інколи вистрибують із води різні річні гади. І саме тут ти можеш повністю відключити свій мозок. Від усього і всіх.

Після повернення на мене очікувала вечеря. Це було дуже смачне м’ясо, приготоване на мангалі, який люб’язно мені надав мій кум. Це були овочі, які я придбав у звичайному Сільпо, та дві пляшки пива. Музика та звуки води придавали цій вечері нотки романтизму. Навколо не було ані комарів, ані хижих звуків, ані вітру. Лише дві рибалки, які весь день пробухали поруч, щось постійно сперечалися один з одним і марно намагалися довести якусь думку. Це виглядало дуже кумедно та аж ніяк не шкодило моєму відпочинку. Це був найкращий мій вечір за останній час і я насолоджувався кожною його секундою.

Готовлячись до сну, я з подивом виявив, що в автівці сів акумулятор і вона вже не хоче заводитися. Моя погана пам’ять зовсім заблокувала інформацію про те, що акумулятор вже був сильно посаджений і вже була ситуація, коли мені довелося прикурювати машину, але до поїздки акумулятор ніхто звісно так і не замінив. До всього ж іншого у мене не було клеймів для того, щоб підкурити автівку. Вся надія була на п’яних рибалок поруч, єдиних людей, які були біля мене, але ввечері я вже вирішив їх не турбувати.

Зранку почався дощ і лив весь день. Рибалки повернулися десь тільки до 11:00, а до цього часу я спокійно сидів в авто і читав книгу про Есенціалізм. Після повернення рибалок виявилося, що клеймів у них теж немає, а враховуючи, що поруч не було жодної автівки, а спуск до пляжу був настільки складним, що не кожна автівка туди може заїхати, мені довелося думати над запасними варіантами. Це був понеділок і марно було сподіватися на туристів, які б приїхали в цей день сюди відпочивати. Тому я написав хлопцю, що здавав мені в оренду сап з проханням приїхати й підкурити мене.

  • Можу бути не раніше вівторка, – відповів він через деякий час.

Я нікуди не поспішав, з собою для підзарядки телефону взяв запасний павербанк, тому вирішив розслабитись і насолоджуватись дощовою погодою.

Вівторок 5 вересня став для мене днем відвертості та поєднанням з Природою. Прокинувся я з новиною, що машина, яка мала мене підкурити (після чого я хотів міняти локацію), сьогодні не приїде. На сніданок я намагався підігріти собі воду для кави, однак на вулиці був такий сильний вітер, що чекати кави мені довелося близько 60 хв. На цьому пригоди Робінзона не закінчилися. Вперше за три дні я вирішив піти помитися в душ в місцевий табір для вірян (не питайте, як він тут опинився, але автівок там теж не було), де під час приймання душу так потягнув спину, що не міг її розправити. На кінець собака рибалок навалила кучу біля моєї автівки й звісно ж я смачно вліз туди ногою. Була лише 12 година дня, а я вже кляв свою поїздку на чому світ стоїть…

Мені знадобилося з пів години для того, щоб трошки привести себе в норму. В якийсь момент я сказав собі: Як ці ситуації можуть вплинути на твоє життя глобально? Чому тебе виводять із себе речі, які ніяк не роблять твоє життя гіршим? І чому ти не можеш залишитись тут ще на один день? Що це міняє, якщо у тебе немає планів подальшого пересування?

Я відмив кросівок від гівна. Домовився з автівкою, яка мала мене підкурити, на середу. Налив собі вина у паперовий бокал. Розстелив килимок на кам’янистому пляжі, взяв книгу і почав займатися йогою. Пам’ятаючи декілька вправ для розтяжки спини та розуміючи, що наразі це моя нагальна потреба і проблема, я впродовж години займався йогою. Розтягував м’язи спини, читав книгу і випивав під час цього вино (так, це можливо поєднати! Перевірено на власному досвіді).

В якийсь момент я зрозумів, що болі в спині проходять, настрій до мене дуже стрімко повертається, а я вже не хочу нікуди їхати. Та й взагалі, дивлюсь на всю цю красу і розумію, наскільки я щасливий. Мораль цієї історії така… Ніколи, навіть в найскрутніші моменти власного життя не опускай руки й не впадай в паніку. Бо скоро буде захід сонця і він змиє з тебе всі негаразди цього дня. А завтра буде новий день і ти можеш почати його з нуля, з чистого листа, і зробити все так, як тобі цього заманеться. Ніколи не знаєш, що тебе очікує завтра і не можеш повноцінно на це впливати, але завжди можеш зрозуміти, що саме робить тебе щасливим і зосередитись на цьому. Завжди будь готовий вступити в гівно, але це аніяк не зробить твоє життя гіршим.

В той вечір Природа нагородила мене незабутнім заходом сонця, неймовірною красою, погодою і тишею. Варто було пережити невеликі негаразди хоча б для того, щоб істинно оцінити це. Ви тільки подивіться на цю красу.

Наступила середа і я прокинувся від того, що на берег почали приїжджати нові автівки. Автівка, яка мала мене підкурити, мала приїхати тільки в обід. Тому я не втрачав часу і пішов на розвідку. Перша автівка, до хазяїна якої я підійшов, виявилася теж з посадженим акумулятором (вони приїхали сюди ще пізно ввечері напередодні), й він сам шукав, хто його підкурить. Інша авто була на львівських номерах. Це були батько і син, які приїхали сюди на рибалку. Після довгих мук та намагань через погані дроти для підкурювання нам все-таки вдалося підкурити мою автівку. Треба було бачити в той момент моє радісне обличчя, коли мій Jeep звівся. Подякувавши хлопцям, я почав збирати речі для зміни локації, бо з цією мені вже було все зрозуміло. Шкода, що не вдалося попрощатися з рибалками, які не повернулися до 13:00, але мій шлях лежав далі.

Для наступної ночівлі у мене було два варіанти. Перший з них знаходився в дуже мальовничому місці майже в кінці села Стара Ушиця. Але поїздивши по місцевим локаціям, я зрозумів, що ночувати там немає де. Тому після того тримав курс до другої точки на мапі, на яку я потрапив випадково, подивившись один канал про подорожі на YouTube. Доїхав до села Капачківці, навігатор вже не вів мене до моєї точки дислокації, показувавши, що туди можна добратися тільки пішки, але через поле гарбузів я добрався до неперевершеного і дуже енергетично-сильного місця. Місця, з якого мені не хотілося довго їхати та де сплилися ідеальної краси небо, вода і гори – найкраще поєднання природи у моєму розумінні.

У підніжжя цієї гори стояв табір, в якому розташувалися рибалки та було видно, що там є облаштована місцевина для таких, як я. Маршрут до тієї локації не міг побудувати жоден з навігаторів, тому я довірився своїй логіці. І буквально за пів години опинився у підніжжя гори, на березі Дністра в дуже мальовничому місці. Це була моя остання ніч в ролі Робінзона, і вона була напевно найкращою, не дивлячись на те, що вдень я покупався зі зміями, а вночі до мене вторгся якийсь кабан (або то була просто собака), який не знайшов нічого смачного в моєму смітникові.

На вечерю я приготував кус-кус з м’ясом із консерви, яку придбав до цього у Києві, невеличкий салат, налив собі вина. Досі пам’ятаю смак тієї їжі. В поєднання з природою, незабутньою красою, погодою та водою будь-яка їжа буде над смачною. Тим більше коли біля тебе грає спокійна музика, ти читаєш цікаву книгу, а у жабенят наче почався шлюбний період і все узбережжя усіяне їх голосами. Я назавжди зафіксую цей момент у себе в пам’яті та обов’язково повернуся сюди коли-небудь зі своєю сім’єю. Може без ночівлі, але точно повернуся.

Далі були Чернівці, Коломия, Верховина і найкращий похід у гори в моєму житті. Але про це читайте у наступній частині. Сподіваюся, що доберуся до неї раніше ніж, через рік.

Join the ConversationLeave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Comment*

Name*

Website