В Англії більше 5300 футбольних клубів. У кожному маленькому селі ви знайдете команду, за котру вболіває не менше 1000 людей. З самого дитинства батько приводить тебе на стадіон рідного міста, купує картоплю фрі, а собі бокал пива (в Англії футбол не існує без пива). Ви сідаєте на місця, котрі вже десятки років належать твоїй сім’ї, обмінюємося останніми новинами клубу з сусідами по сектору (які для тебе вже майже друзі, бо ти бачиш їх кожного тижня) та сідаєте в очікуванні 90 хвилин, впродовж котрих ви забуваєте про всі негаразди на роботі, про важкий тиждень за плечима, про сварку з дружиною через неприбраний двір, про те, що після футболу треба зробити ще багато хатньої роботи. Футбол у Англії – це релігія, це те, заради чого живуть та помирають люди.

Ти не обираєш свій улюблений футбольний клуб. Футбольний клуб обирає тебе. Одного разу Манчестер Юнайтед обрав Ендрю з Глазго, обігравши у фіналі Ліги чемпіонів Баварію. Арсенал обрав Камілу з Дубліна, не програвши жодного матчу у Прем’єр-лізі сезону 2003/04. Сергій з Мінська почав вболівати за Челсі після приходу Андрія Шевченка, а малий Іван з Броварів дивиться всі ігри Вест Гему після переходу в цей клуб Андрія Ярмоленка.

Галл Сіті з невеличкого міста Кінгстон-апон-Галл (з населенням 260 тис. осіб) обрав мене абсолютно випадково (або ні). У 2003 році я придбав свій перший персональний комп’ютер. І першим ділом інсталював на нього гру Football Manager – футбольний симулятор, який дозволяє всім охочим відчути себе справжнім тренером, президентом та менеджером одночасно. Більшість людей наймається на роботу в клуби з топ-дивізіонів, купляє найвідоміших гравців та виграє титули. Мій вибір пав на нікому невідомий клуб з четвертого за силою дивізіону Англії – Галл Сіті.

На той момент я не знав про Галл Сіті абсолютно нічого і не мав змоги дізнатись більше. Dial-up інтернет, відсутність сайтів, які б висвітлювали інформацію про четвертий англійський дивізіон, та багато інших причин обмежили моє знання до мінімуму. Але мені цей клуб приглянувся, бо дуже швидко я зміг вивести його до Прем’єр-ліги та виграти чемпіонат.

Довгий час я слідкував за результатами команди через теле-текст на ТБ, але цим моя увага до клубу на той час і обмежується. І я б напевно ніколи більше не чув про Галл, якби у 2006 році не влаштувався на роботу у видання Football.ua, про існування котрого на той момент майже ніхто не здогадувався.

Для мене ця подія стала визначною не тільки тому, що я потрапив на роботу у видання, котре за доволі короткий період часу стало найпопулярнішим в Україні, але й тому, що у одній редакції я мав змогу спілкуватися з такими відомими журналістами, як Артем Франков, Андрій Шахов, Олексій Іванов та іншими.

Саме останній з них одного разу, коли я вже десь більше року не слідкував за результатами Галла, розповів мені про цікавий розвиток долі команди, що у кінці 1990-х років билася за виживання у четвертому англійському дивізіоні. Я пам’ятаю ту розмову, коли після насиченого дня я вже хотів пошвидше піти додому, а Іванов затримав мене біля виходу та десь хвилин 10-15 розповідав про нове керівництво Галла, про його успіхи та повернення до Чемпіоншипу.

– Ти в курсі, що екс-комерційний директор легендарного Лідса Адам Пірсон очолив Халл? – запитав Олексій.

Я пам’ятаю той легендарний Лідс Девіда О’Лірі, але й уявлення не мав, хто такий Пірсон і як його призначення може вплинути на клуб, про котрий я вже біля двох років нічого не знав. Але Іванову вдалося повернути мою зацікавленість до Галла. Виявилося, що ще у 2004 році Галлу вдалося зайняти друге місце у четвертому дивізіоні та піднятися вище. А вже наступного року вийти і в Чемпіоншип (другий за силою дивізіон у Англії).

В червні 2007 року Пірсон продав клуб Полу Дюффену і здавалося, що Галл так і продовжить битися за виживання, але вже у сезоні 2007/08 сталося те, чого чекали фанати цієї команди з 1904 року. Закінчивши регулярку на 3-й сходинці, Галл у плей-офф спочатку впевнено здолав Вотфорд, а у фіналі на Вемблі завдяки голу легенди Діна Віндасса переграв Брістоль Сіті і вперше в історії вийшов у Прем’єр-Лігу.

За тим і за всіма іншими після того сезонами я слідкував не відводячи очі. Галл став грозою авторитетів і в сезоні 2008/09 після дев’яти стартових матчів АПЛ очолював турнірну таблицю чемпіонату. Всього за шість років команда змогла подолати шлях з аутсайдерів четвертого дивізіону до лідерів еліти.

***

За останні декілька років Галл встиг вилетіти з АПЛ, потім в League One. Склад команди значно оновився і керівництво почало робити ставку на молодих гравців, розуміючи, що це не тільки внесок у майбутнє, але й можливість заробити на продажу своїх вихованців. Як це свого часу вдалося на прикладі Ендрю Робертсона, Джерода Бовена, Гаррі Магвайра та інших. У минулому сезоні Галл повернувся у Чемпіоншип, вперше за довгий час вигравши чемпіонат, хай тільки і League One. У сезоні 2021/22 команда б’ється за збереження прописки і наразі робить це доволі успішно.

Весь цей час мене не залишала думка про те, що хоч раз у житті, але я хочу відвідати матч своєї улюбленої команди. Свого часу у мене зірвалася поїздка у Англію на матч Челсі, після котрого я хотів відвідати Галл. Але у 2021 така нагода з’явилася знову. Придбавши квитки у Манчестер в обидві боки, я одразу ж пішов на сайт Галла, де придбав собі два квитки на домашні матчі проти Бірмінгему та Міллволла.

Як сьогодні пам’ятаю той день, 20-те листопада 2021, коли я сів на потяг Манчестер – Кінгстон-апон-Галл, увімкнув в навушниках своїх улюблених Kings of Leon та посміхався усім зустрічним людям в очікуванні свого першого матчу на МКМ Stadium.

По приїзду у місто до початку гри в мене залишилось дві години і я вирішив не витрачати час на ознайомлення з містом, відразу пішовши на стадіон. Для того, хто був на стадіонах Ліверпуля, Манчестер Юнайтед, Арсеналу та інших відомих команд, домашня арена Галл Сіті не справила б ніякого враження. Але для мене та перша зустріч була чарівною. Не тільки тому, що здійснилася моя давня мрія, але й тому, що саме цього дня у клубному магазині автограф сесію проводив легендарний гравець і тренер Галлу Брайан Хортон. Відверто кажучи, не бачив жодної гри Хортона, та й клуб він тренував ще тоді, коли я тільки народився, але я не міг не поділитися з цим чоловіком своєю радістю.

Придбавши його автобіографію, я причепився до Хортона та його дружини з питаннями та розповідями про те, що я мабуть єдиний українець, який вболіває за Галл. І саме сьогодні перший раз, коли я відвідую гру команди. “So you are lucky guy”, – зазначив Хортон, поки його дружина фоткала нас біля баннеру на честь презентації книги. На фото можна побачити подив Брайана.

Але Хортон був не єдиною людиною у той вечір, яку я можу назвати своїм другом лише тому, що він трапився мені у необхідний час у необхідному місці. Придбати квитки навіть на домашній матч Галл Сіті (як і на любий інший матч АПЛ чи Чемпіоншипу) не так легко. Майже 70% місць викупають власники абонементів, які відвідують майже кожен матч команди. Тому квитки продаються лише на сектори, що знаходяться за воротами. Іноді можна відірвати в останній момент квитки на центральний сектор, з чим мені пощастило.

У сусіди трапилася гарна компанія. Біля мене сидів Майкл на вигляд десь років на 60, який так вболівав за Галл, що весь час матчу під час найемоційніших моментів штрихав мене своєю ногою через переживання. Спочатку він щось хвилин 10 розповідав мені про Галл і про себе, але з його східного акценту я зрозумів тільки процентів десять. А потім почав запитувати про мене.

– Я з України. Вперше сьогодні на МКМ і вперше на свої очі бачу гру Галл Сіті….

– Україна? Круто, бо моя жінка з Естонії!

– Гм… (Тиша і тільки вболівальники Галла затягують – Common City! Common City!)

На момент мого приїзду Галл прервав серію з чотирьох поразок поспіль і зміг на виїзді здолати Барнслі. Домашній матч проти Бірмінгему став дебютним для голкіпера Натана Бакстера, котрий був взятий у оренду у Челсі, і проводив свій другий сухий матч поспіль. Але салютував на полі у той вечір нова зірка Галла Кін Л’юіс-Поттер, якого вже зараз сватають у Вест Гем на допомогу чи на місце Андрія Ярмоленка. Впевнений, що цей хлопець зовсім скоро дебютує у АПЛ.

У перерві ми продовжили спілкуватись з Майклом. Верніше, він щось розповідав, а я робив вигляд, що все розумію.

– Маріуш, познайомся з Антоном, він з України. Сьогодні вперше на матчі Галла, – звернувся Майк до свого сусіда на секторі з Польщі.

– О, круто! Ми з тобой майже сусіди.

– Чуваки, уявляєте, Антон приїхав з самої України на матч Галл Сіті, – звертаючись до інших своїх знайомих на секторі, кричав Майк. Але всі інші не дуже й переймалися. Багато хто напевно подумав “Ну і дивак той хлопець з України, не міг знайти собі клуб покраще?!”

У підсумку Галл впевнено здолав Бірмінгем – 2:0 і це була друга перемога поспіль команди Гранта МакКана.

***

Між першим і другим моїми матчами на МКМ Stadium Галл здолав на виїзді Ковентрі і довів переможну серію до трьох матчів, чого не було вже більше п’яти місяців. На наступний матч проти Мілволла я їхав з подвійними очікуваннями і бажанням.

Про другий свій вояж з Манчестеру до Галла я напишу якось окремий пост, але замість двох годин я витратив на дорогу сім. Все через нічний повінь, що спричинив колапс у транспортній логістиці всій Англії. На матч я прибув за 10 хв до його початку замість п’ятьох годин.

На цей раз не було часу а ні на спілкування, а ні на відвідування клубного магазину. Але свій вклад у фінансову складову Галла я все ж таки зробив, накупивши усілякого мерчу на декілька років вперед.

Це була чергова, вже п’ята за рахунком перемога Галла у Чемпіоншипі – 2:1, яка не просто допомогла вийти із зони вильоту, але й закріпитися на 18-й сходинці чемпіонату. Знову прекрасний матч провів Л’юіс-Поттер, якого треба чого б це не коштувало затримати в команді хоча б до кінця сезону. Вболівальників на стадіоні було вже більше, хоча заповнений він був тільки на відсотків 70.

Зі стадіону я йшов майже останній і усмішкою на обличчі. З відчуттям, немов виповнилася твоя дитяча мрія. І не просто виповнилася, а й пренесла тобі тільки найпозитивніші емоції. А головне, втілення мрії було навіть кращим, ніж очікування мрії.

Це про любов до футболу, це про любов до історії, це про відданість і про те, як навчитися у мабуть найфутбольнішої нації світу вболівати за свій улюблений клуб. Напевно найщасливіший момент 2021 року.

Я обов’язково повернусь сюди коли-небудь.